###Кварцяный как на ладони ###

Урамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «ВідСяну −- до Дону», продовжуємо презентувати Волинську область.

Про неординарногонаставника луцької «Волині» вболівальники, здається, знають усе. Відомопро нього чимало цікавого й футболістам, які тренувалися та грали підйого егідою. Один із них, наприклад, якось заявив: той, хто працював ізКварцяним, у цирку вже не сміється.

Від Києва до Чити

Між тим, ВіталійВолодимирович −- це вже своєрідна візитна картка якщо незагальноукраїнського футболу, то волинського −- поза усіляким сумнівом!Він народився 19 липня 1953 року в Луцьку. По закінченні десятирічкинавчався в Київському спортінтернаті. Був призваний в армію, де навітьустиг пограти за СКА «Чита». У рідному місті виступав за аматорський«Прилад», «Торпедо» та «Волинь», що грали у другій всесоюзній лізі.Викликався до складу молодіжної збірної УРСР.

«Прилад», «Торпедо», «Волинь»…

Тренерська біографіярозпочалася на чолі того таки «Приладу», з яким Віталій Кварцяний у1983-му навіть виходив на міжнародну арену. Як переможецьреспубліканського турніру товариства «Авангард» луцька команда за сумоюдвох матчів переграла болгарську «Зірку» з Софії. Із 1984 року −-головний тренер «Торпедо». Протягом багатьох років (1989-1990, 1994-1997і з 2001-го) −- наставник «Волині», з якою виграв змагання у другій лізіпершості СРСР (1989) та яку двічі виводив до вищого дивізіонучемпіонату України (2003, 2010). Двічі діставався півфіналу КубкуУкраїни (2003, 2010). Має досвід роботи за кордоном: очолював командумайстрів КШО Польща (1990-1994). Закінчив вищу школу тренерів.Заслужений тренер України.

Пухкий записник

Перелік футболістів,що міститься у записнику Віталія Володимировича, насправді вражає.Достатньо сказати, що Олег Лужний, Анатолій Тимощук, Олег Герасим’юк,Марко Девич, Тарас Кабанов, В’ячеслав Шевчук та багато-багато іншихпройшли «школу Кварцяного»! Єдині, мабуть, кого «коуч» вчасно непомітив, так це уродженець Любешова Тарас Михалик і син одного знайкращих бомбардирів «Волині» Андрія Федецького −- Артем, який нинівиступає за «Карпати». Із талантом цього наставника та з цілою плеядоюпідготовлених ним кваліфікованих виконавців познайомилася футбольнагромадськість не тільки від Сяну до Дону, але й від Чорного доБалтійського морів, від Тихого до Індійського океанів. Пропонуємо вашійувазі кілька маловідомих сторінок із багатого на події життя ВіталіяВолодимировича −- з перших вуст.

Про тренерську ідею

−- Після закінченняКиївського спортінтернату, в 1970-му, Володимир Байсарович, АнатолійОпельбаум і Валерій Синюк запросили мене в «Торпедо». Я погодився, хоча,звичайно, клопоту зі мною у тренерів було чимало. Був таким собівуличним хлопчиськом, який не любив дисципліну. Я вже почав виходити назаміну, коли мама вирішила… віддати мене в армію! Тож 1 листопада, вчислі перших призовників, забрали на службу в авіацію. Спочатку в Сибір,потім −- в Монголію. Проте більшість гравців «Торпедо-2» були тодівійськовослужбовцями строкової служби, і тому я також незабаромповернувся додому.

А згодом, у 1977 році,вирішили створити команду майстрів без будь-якої участі армії.Відібрали, насамперед, усіх місцевих футболістів: мене, Кльоца,Курильчука, Чижа, Долиняка… Байсарович запросив і Мирона Маркевича зіЛьвова. Словом, кістяк було сформовано, всі готувалися їхати на веснянінавчально-тренувальні збори до Закарпаття. Якраз визначали зарплатифутболістам і тренерам. З усіма дійшли згоди, а мені сказали: «Ти −-місцевий, тож можеш почекати!». А я саме виступав за колектив Луцькогоелектроапаратного заводу, недавно одружився, син народився, й томупросто все покинути й вирушати в невідомість не захотів. «Мені не такгроші важливі, як соціальний статус!» −- заявив я наставникам і залишивсяв Луцьку.

А тут якраз наприладобудівному заводі з’явилася вакансія тренера з футболу. Наваживсяпіти на цю посаду й довести всім, що здатен самотужки вирішувати всіорганізаційні й фінансові питання без жодного обману! Тож 11 квітня 1977року написав заяву про прийом на роботу, потім здобув першу вищуосвіту. Зараз, озираючись назад, можу стверджувати: вісім років натренерському містку «Приладу» були, мабуть, найкращими в моїй біографії.

Про віру і звичаї

−- Я шанобливо ставлюсядо християнства, часто буваю в церкві, нерідко пропоную туди зайти всімфутболістам… Хоча й маю свої особливі звички й традиції. Бог завждидопомагав мені на життєвій дорозі. Не можна відходити від реалій. Требанавчитися християнській смиренності. Не можна не враховувати того, щовідбувається навкруги. Коли якась вища сила знаходить відгомін увнутрішньому стані, і в цю хвилину хочеться сказати саме це, то й требатак робити! Кажуть, що я надто відвертий… Та навпаки: інколи тримаю всобі те, що треба було б сказати на весь голос. І від цього −- такожстраждання. Лицемірство −- один із найстрашніших смертних гріхів. В менене виходить натягати на власне обличчя маску іншої людини, не можуговорити те, що хоче почути хтось інший, діяти так, як мені не дозволяєвіра та виховання.

Про команду-мрію

−- «Волинь», що вигралапершість УРСР у 1989-му, −- це взірець для багатьох команд. Для менеособисто той успіх був черговим етапом утвердження як фахівця. МиронМаркевич із Луцька вирішив перейти до Хмельницького «Поділля». Менекликав із собою, а я все розмірковував, три місяці виконуючи обов’язкиголовного тренера «Торпедо». З одного боку, на знак солідарності зМироном Богдановичем, я мав також піти, проте їхати до Хмельницького нехотілося. В облспорткомітеті ж мені сказали: «Або ви й даліпрацюватимете з «Торпедо», або взагалі не залишитеся у волинськомуспорті». Що було робити? Погодився. Тим більше, смак перемог уже відчув:на чолі «Приладу» вигравав турніри на призи «Робітничої газети»,«Спортивної газети»!

Повернув Мозолюка,Філонюка, Федюкова, запросив Раденка, Лайзана, Зейберліньша… Колективвимальовувався досить амбіційний, проте у 1988 році через низку обставинналежного результату він не досяг. Плюс втратили Корпоная, якийперейшов у «Металіст», Лужного, котрий транзитом через Львів перебрався укиївське «Динамо»… Що ж, ми заручилися підтримкою профспілок, створиливідомчо-територіальний госпрозрахунковий клуб «Волинь», перейнявшидосвід дніпропетровського «Дніпра» і колег із Польщі −- працювали майжецілодобово. За рік клуб, витративши 618 тисяч рублів, заробив 680 тисяч.І при цьому за кожну перемогу футболістам виплачувалися серйозніпремії.

Наступного року ми непросто виграли українську зону всесоюзної другої ліги. Ми показали, якдосягати успіху в умовах надважких змагань, в яких брали участь 27команд. Усе вирішувалося в останніх двох турах, котрі ми, на щастя,проводили в рідних стінах. Зустрічі з одеситами та миколаївцями булидуже напруженими, але ніхто з футболістів у цей момент не підвів.Команда діяла, як один живий організм! То був приклад для багатьохпоколінь. Майстерність −- дуже важлива, але характер −- на першому місці!

Про виявлення талантів

−- Скільки мені требачасу, щоб визначити, чи вийде з того чи іншого хлопця класний футболіст?Буває по-різному, проте я майже ніколи не помиляюся. Наприклад, поряд зАнатолієм Тимощуком виступали не менш талановиті Володимир Гапон іВолодимир Гащин. Але Толя виділявся −- справжній скарб. Надзвичайновідповідальна і порядна людина, здатен приймати логічні рішеннябуквально за мить. І не тільки приймати −- реалізовувати їх!

Уперше я Тимощукапобачив зовсім юним хлопцем під час матчу між колективами фізкультури.Він на полі провів лише тайм. Худий такий, невисокий, але все правильноробить. Ніби то всі бігають, стараються, падають, а цей −- як усі інші,але все «в музику», з великим бажанням. «Добре, −- думаю −- подивлюся, яквін серед дорослих себе покаже…». А він і там −- на видноті! І тоді ясказав: «Це буде серйозний футболіст!»

Таких історій у менедуже багато. Побачив якось у ділі Марко Девича і за 5 хвилин вирішив:він потрібен «Волині». Виявилося, що вже не тільки нам, але й«Металісту» та збірній України. Ще один приклад −- Слава Шевчук. Мійнаступник у «Волині» не повірив у цього захисника. Тоді я хлопця забравдо себе в Хмельницький. Далі −- в Запоріжжя. Запропонував тренеру ВікторуДогадайлу спробувати його в збірній 15-річних, той взяв участь укількох зустрічах, але чимось не підійшов… І все ж таки в підсумкуШевчук став гравцем національної команди, за яку провів вже два десяткиматчів! Тому що він має в собі сильні вольові якості, бачення високоїмети і велике бажання її досягти.

Про щит і хрест

−- Є символи ітрадиції, які треба завжди підтримувати. Коли я дізнався, що древнімгербом Волині було зображення малинового щита з білим хрестомпосередині, то спочатку здивувався, а потім −- захопився. У мене на стінівисять два гобелени ручної роботи. На одному −- герб Волині, на іншому −-Луцький замок. Я їх як побачив, то одразу купив. Потім −- ще емблему«Волині» роботи того ж майстра. Це −- святині для кожного волинянина.

Я −- корінний лучанин,тут жило багато поколінь моїх рідних! Тому і на емблемі клубу, і нафутболках спортсменів є стилізоване зображення волинського герба дляпідкреслення нашої історії, відчуття патріотизму. Футболісти,журналісти, шахтарі, селяни, митці, представники влади повинні працюватитак, щоб прославляти рідний край далеко за його межами. Я роблю саметак і мрію, щоб так трудився кожен.

На фото:Віталій Кварцяний у своєму службовому кабінеті, на стінах якого є чималоцікавих експонатів: від фотографій футбольних команд, які тренував, доафоризмів на зразок «Коли ти припинив боротьбу, то вже програв».

ffu.org.ua