###Парцванія: Приємно у Луцьку жити, тут дуже добрі люди ###

Гравець "Волині" Темур Парцванія розповів про свої перші кроки у футболі та як виник варіант з переходом до луцької команди.

- Темуре, перше питання буде, напевне, традиційним для тебе: як грузинський хлопчик став гравцем молодіжної збірної України?
- Не скажу, що я народився футболістом. Але з дитинства, як більшість хлопчаків в Грузії, "захворів" цією грою. Мешкав у невеликому місті Зугдіді, у місцевій команді я й робив перші кроки у футболі. Ви ж знаєте, що у Грузії специфічне відношення до футболу – там в нього не можна не грати (посміхається – fcvolyn.net). Тато в мене теж був футболістом, арбітром, завжди підтримував у футболі. Вже в 6-7 років сказав, що треба серйозно вирішувати чи буду зв'язувати долю з цією грою. Ніби непогано виходило. Треба було розвиватися, вирішувати на чому концентруватися - на навчанні чи на футболі. У Грузії в ті часи дуже важко велося...- На батьківщині я довго вважався перспективним. Але особливих можливостей для розвитку не було. Тому вирішили з батьком поїхати до Києва на оглядини. Вийшов варіант із "Динамо" - це найулюбленіший в Грузії український клуб. Всі вдома пам'ятають про Каху Каладзе – найкращого сучасного грузинського гравця. Приїхав на перегляд в "Динамо-3". Там сказали, що дані в мене хороші, порекомендували на вступ в "динамівську" академію. Мені тоді було 14 років.

- Всі грузинські хлопчаки вочевидь мріють бути нападниками. А як ти "змирився" із позицією захисника?
- Завжди грав у захисті. Навіть у дитячому футболі. Як поставили тренери на позицію переднього захисника так і нині передусім на цій позиції граю.

- Глобальне питання: чому не склалося в "Динамо"?
- Тут треба трохи згадати про моє перебування в складі киян...- Взимку 2008-го, коли мені залишалося півроку до закінчення навчання в академії "Динамо", я приїхав з відпустки і зіграв та потренувався із "Динамо-2". Там були чудові тренери – Калітвінцев із Литовченком. Почав грати у першій лізі. Дебютував у матчі проти київського ЦСКА, ми виграли 3:2, а я відіграв перший тайм.
А влітку мене дуже неочікувано запросив на збори в Австрію із "основою" Юрій Сьомін. Це був для мене "космос". Емоції переповнювали...- Збори мали ознайомлювальний характер — я мав призвичаїтися, отримати необхідний досвід. Так принаймні згодом тренери пояснили...- Додали, що за мною обов'-язково стежитимуть і я ще отримаю шанс. Наступний шанс я вже отримав за часів Газзаєва, але повернувся в "Динамо-2".

- У цей момент ти почав грати за українські юнацькі і молодіжні збірні...-
- Так, пройшов майже усі ці команди. Окремо згадаю "золото" юнацького чемпіонату 2009 року. Я ніби непогано відіграв в усіх матчах. Тоді в "Динамо" була проблема із центральними захисниками і, чесно кажучи, думав, що цього разу закріплюся в основі. Не сталося так, як гадалося...- Шкодую, що після чемпіонату Європу "Динамо" не відпустило мене в "Оболонь". Юрій Максимов особисто запрошував, але керівництво не домовилося...

- Із тією командою-чемпіоном Європи-2009 з ким підтримуєш найкращі стосунки?
- В основному з тими, хто в "Динамо" грав. Коркішко, Шевчук, Рибалка, Гармаш...- Денис, до слова, дуже простий хлопець.

- А в Грузії хто за тебе нині вболіває?
- Мої друзі, родичі і перший тренер Елгудж Кометіані. Може, до речі, і тепер зателефонувати після гри, проаналізувати її, вказати на якісь помилки.

- В якийсь момент ти заледве не перейшов в київський "Арсенал", у французький "Евіан" та німецький "Санкт-Паулі". Чому так сталося, що "випірнув" у 2012 році у запорізькому "Металурзі"?
- З "Арсеналом" я навіть пройшов 20-денні збори. Але там тренери збирали своїх гравців, мені запропонували в "дублі" залишитися. Я відмовився, бо краще в першій лізі грати за "Динамо-2". У Франції я був також тиждень на перегляді. За цей час зіграв два матчі, з них один із "Саутгемптном", сподобався тренерам, всі були задоволені, і я був упевнений, що залишуся. Але між собою не змогло домовитися керівництво клубів і я повернувся до Києва.
Пізніше поїхав до Німеччини, друзі допомогли із переглядом в "Санкт-Паулі". Але у них вже починався чемпіонат і нічого не вийшло знову...
Рік тому були знову цікаві варіанти у мене із продовженням кар'єри, але "Динамо" не хотіло надавати статус вільного агента. Я зіграв кілька матчів за "Динамо-2", за "молодіжку" проти Словенії (2:0) і отримав запрошення від Анатолія Заяєва. Погодився, клуби між собою домовилися, і я переїхав до Запоріжжя, грав там на умовах оренди до кінця сезону.

- Так, але всі свої матчі ти відіграв восени 2012-го. Новий тренер Зайцев не вельми тобі довіряв?
- Я, взагалі-то, йшов до "Металурга", який очолював Сергій Ковалець. Він мене знав по молодіжній збірній. Все було добре. Ковальця звільнили і прийшов Кварцяний. Я грав і за його керівництва. А коли пішов Кварцяний, загинув Заяєв, прийшов новий тренер, то я перестав потрапляти навіть у заявку запоріжців. Це дивно, звісно, для мене було...- Руки не опускав, тренувався-готувався. Навіть цього літа, коли вирішувалися організаційні питання та шукалася команда, я бігав готувався.

- Як на тебе "Волинь" вийшла?
- Віталій Кварцяний мені зателефонував ще наприкінці травня цього року. Ви ж знаєте, що я грав під його керівництвом у Запоріжжі. Я відповів, що мені треба спочатку вирішити справу з контрактом, а потім пообіцяв зателефонувати. Врешті-решт, усе вирішилося, я опинився в Луцьку, хоч і пропустив збори із "Волинню".

- Ти пройшов горнило першої ліги. Яка вона гартує молодих гравців?

- У прем'єр-лізі все швидше слід робити. Ось і вся різниця. В першій більше боротьби. Дуже бойові були матчі бувало. Можливо, там менше майстерності але більше жорсткості. Відмічу, що й особливої різниці між командами за рівнем гри там немає. Більша частина команд має однаковий рівень.

- У "Волині" як тебе прийняли?
- Наразі нарікань жодних, потоваришував з усіма, спілкуємося, будуємо всі разом нову команду. Можливо, трохи більше контактую із Редваном Мемешевим, Сергієм Літовченко та Дмитром Задерецьким.

- Ти у Луцьку обрав 91-ий номер...-
- Так, вибрав свій рік народження. А раніше частіше грав під "третім" номером – класичним для захисника.

- Твій ідеал захисника...-
- Карлес Пуйоль. Він на полі може з'явитися будь-де. Там забрав, там "покусав", там підключився...-

- А ти себе більше вважаєш себе "руйнівником"?
- Напевне, так. Але якщо з`являється можливість взяти на себе гру, то чому б не підключитися? Хоча зазвичай захисник – це відібрав і віддав пас. За ситуацією на полі слід діяти.

- Переїзд із столиці до буцімто провінційного Луцька важко дався?
- Не скажу, що важко, хоч справді сім років перед цим прожив у Києві. Але ще ж встиг звикнути до Запоріжжя, а, крім того, професійний гравець знає, що у футболі не варто прив'язуватися до якогось одного місця поки твоя кар'єра розвивається. Сьогодні ти тут, завтра – в іншій команді. А тут, у Луцьку, дуже навіть подобається. Все для футболу є, виходь на поле – доказуй свою профпридатність.

- В Києві впізнавали, а в Луцьку?
- Приємно, що так. Під під'їздом чекають на автографи. До мене сестра кілька днів тому приїхала приходжу додому, а вона кличе: "Поглянь – там тебе під балконом чекають". Справді, хлопчаки кличуть: "Вийди, пофоткаємося!". Приємно у Луцьку жити, тут дуже добрі люди.