###Виталий КВАРЦЯНЫЙ: «Раньше футбол был искренним...» ###

Наша розмова із депутатом Луцької міської ради, головним тренеромфутбольної команди «Волинь» Віталієм Кварцяним відбувалася в йогоробочому кабінеті на стадіоні «Авангард».

І хоч ми домовилися, що здебільшого будемо говорити про йогодепутатську діяльність і про життя міста, без футболу не обійшлося. Ботака вже він людина, фанатично віддана своїй справі. Усі його думки, усідії нерозривно пов’язані з його величністю Футболом.

– Віталію Володимировичу, скоро буде рік, як ви – депутатміської ради. Це нове для вас поприще. Скажіть, що вам сподобалося уцій роботі, а що, можливо, розчарувало?

– Спочатку, під час знайомства з депутатами і обраним новимкерівництвом міста була стурбованість щодо того, як буде співпраця мера здепутатами, у яких комісіях працюватимуть депутати і так далі.Знайомився, можна сказати, бо знав цю справу мало. Та я отримавпозитивне враження від людей, депутатів. Досить позитивне. Я поздоровивМиколу Ярославовича (Романюка – авт.) з обранням мером. Ми зустрілися вкабінеті, і я хотів, щоб швидко вирішили зі стадіоном. Десь не витримав ітрошки емоційно оцінив діяльність міської ради. Але зараз я зрозумів,що Микола Романюк – нормальна людина і правильно працює для міста. Осьнещодавно я знову був у його кабінеті. Він показує мені проектреконструкції залізничного вокзалу. Ремонт доріг робить, ліхтарі навулиці Лесі Українки і в парку встановив, хоче, як і я, щоб у Луцьку бувсучасний стадіон. Все він хоче для людей. Ось площу центральну(Театральний майдан – авт.) роблять. Місто у нас красиве. І Романюк хочейого зробити ще красивішим, ще кращим. То прекрасно. Оце містомайбутнього, а не на словах, як у деяких депутатів. Я зараз підтримуюмера в усьому, і що від мене буде залежати, буду брати участь вреалізації його ідей. Так, як він у реалізації наших ідей.

Колектив депутатів міської ради в загальному вразив своєюпатріотичністю. Багато питань, які виникають сьогодні в житті міста, єглобальними. Новому керівництву міста дістався, можна сказати,негативний спадок. Великий фінансовий борг, майже всі напрями економікиміста треба було «закривати», проявляти ініціативу, знаходити гроші, щобвивести місто на позитивний фінансовий рівень.

– А зміни відбулися?

– Я, чесно кажучи, не завжди бував на усіх сесіях, з об’єктивнихпричин (з командою був на зборах), але тримав у полі зору все, щовідбувалося. Мені мої помічники надсилали перелік питань, які виносилисяна розгляд сесії, проекти рішень, результати голосування з кожногопитання. Можна сказати, що більшість ухвалених питань пов’язані з ідеєюна розвиток, на реорганізацію чи на вирішення важливих проблемжиттєдіяльності міста. Основне спрямовувалось на те, щоб знайти шляхивирішення економічних проблем. Я думаю, депутати співпрацювали з меромнормально. Деякі питання виносилися щодо спорту, стадіону. Як я виступавперед депутатами, то мене приємно вразила позитивна налаштованість,майже всі депутати реально підтримали всі мої пропозиції, президентафутбольного клубу Василя Столяра. І мер, і всі однозначно заявили: требазі стадіоном вирішувати, треба у перспективі думати про розвитокспорту, фізкультури. І я думаю, в бюджеті наступного року, якийрозробляється, буде більше грошей, і виділять кошти на розвиток спортудитячого, і школи спортивні підтримають. Можна сказати, що депутатинормально ставляться до питань розвитку спорту, бо це основне моєпитання. Мене більш за все воно цікавило, чого я й пішов у депутати. Івсі депутати голосували за розвиток футболу, за стадіон, що требазмінювати щось в цьому питанні.

– Забігаючи наперед, скажіть, які перспективи реконструкції стадіону?

– Зараз цим питанням серйозно буде займатися Василь АндрійовичСтоляр, йому доручили нові засновники клубу. Наскільки я знаю (бо бувприсутній при розмові), це має бути дуже цікава сучасна спортивнаспоруда – луцький стадіон «Авангард». Хочеться, щоб воно зажило,запрацювало. Дано добро і на реконструкцію футбольної бази у Дачному. Чирозбивати все старе, робити нове, чи робити нове на чистих земляхтериторії бази, яка там є? Це теж залежить від того, які пропозиціїдасть Столяр.

– У клубу з’явився інвестор, ви кажете, добро є, отже, й фінансування буде.

– Так. І вже затверджений бюджет. Але ці питання ви поставтеВасилю Андрійовичу, бо це не моя справа. Адже специфіка, перспективирозвитку клубу, бюджет – це його прерогатива. Я думаю, ви з нимзустрінетеся, і він вам розкаже.

– То все-таки, яке завдання на сезон?

– Чемпіонат триває, а у нас іде реорганізація, і тому ми вдеформованому стані. Не можна носити воду дірявим відром. Як би ви нехотіли, вода буде протікати. Мені трудно зараз говорити про щось.Виглядає знову, ніби я виправдовуюсь. Але говоримо так, як воно є.Команда зібрана, можна сказати, у деформованій селекційній системі. Явзяв тих, кого міг взяти. Я думаю, що Шиков, Масло – це вдале придбання.Ми не потратили великі гроші. А щодо решти гравців, яких узяв… Ярозраховував, що Стевіч буде грати. У нас було два місяці перерви, меніпотихенько вдалося провести трансферну політику. Та все одно хотілось бина базі українських гравців. Глядачі хочуть своїх бачити на полі. І ятеж хочу своїх. Навіщо мені перекладач? Але зараз все навпаки: найбільшіпатріоти клубу – це македонець, словак, а наші, українці, взагалі нехочуть бути патріотами. І українських футболістів нема. Мені дали доброзбирати, шукати. Люди достатньо розумні, мають велике розуміння проблем.Я все життя мріяв про це. Я теж цього хочу. Але мені треба переламатипсихологію гравців. Будемо шукати. Я подзвонив усім агентам, яких знаю. Іосновне було, 90 процентів розмови: «Шукайте мені українців. Гравців ізчистим, щирим серцем, гравців, які хочуть бути патріотами клубу івоювати». В дублі є непогані хлопці, але нема ще того гравця, якиймусить бути. Хоч вони патріоти, але вони ще не сформувалися як мужики,які можуть вийти і битися. Тому що дуже трудно зараз даються очки увищій лізі. Команди всі вже підтягнулися. Агенти кажуть: «ВіталіюВолодимировичу, ми українських перебрали всіх». Зараз у нас більш ніж 50агентів українських тільки. Вважайте, на кожному «висить» десь по 10-20гравців. А молодих у школах взяти теж не так просто. Кращих забирає«Шахтар», «Динамо», «Металіст», «Металург» донецький, Полтава, вОдеському регіоні – «Чорноморець», у Криму – «Таврія». Куди кинутися? Унас на першість області, ви бачите, сім-вісім команд виступає. А тамтакий низький рівень. Ми навіть не граємо на область. Ми заявили хлопцівдо 20 років (це дуже важливо!), і нам Федерація футболу Волині (я ж заних голосував) зробила все, щоб не грали. Тому що інші не хочуть. Вони,тренери з Нововолинська, Ковеля, Володимира-Волинського, боятьсяпоказати свою низьку кваліфікацію. Бо вони мучаться, у них нема гравців.Я вже не кажу про Маневичі, Локачі, Камінь-Каширський, Турійськ,Ківерці, де повинні бути прості патріоти свого району, свого села, якіграють на першість області. Раніше я міг в будь-який час поїхати вКовель, когось взяти у «Волинь»: Слуку, Бульбаха. З Маневич Росюк Льонябув такий, з Нововолинська брали Набруска, Крихівського, з Рожища –Федорука. А зараз навіть приблизно немає таких, щоб взяти в команду. Тащо там в основу, в дубль нема. Школи всі наших найкращих забирають.Одного-двох посилають у «Динамо» (Київ), у «Шахтар», не підходять – тодіми вже дивимось. Ховають від нас. Але самородків нема. Як поповниш«Волинь» патріотами нашого краю? Ну, ніяк не поповниш.

– У мене, може, таке незвичне запитання. От у вас вся грабудується на високорослих гравцях. А якщо хлопець з Луцька, самородок,низькорослий. То він що, у «Волинь» не потрапить ніколи?

– Потрапить. Чому ж не потрапить? От ми Герасимюка тримаємо. Але жвін людина дуже несерйозна. Він мені розкладає колектив. Рома Карасюк зВолодимира-Волинського, капітан дубля. Він непоганий, десь от-отвистрелить. У нього зріст – метр 82 сантиметри, в Герасимюка – метр 80.Герасимюк був у юнаках хороший, ми його підпускали в 17 років доосновної команди, виходив, забивав. Запросили в «Динамо», пішов. Ми йогознову повернули. І серйозний контракт у нього. Але він не хоче гратитак, як треба, береже себе. Він змінився, не хоче бути патріотом. Тожбудь-хто, в кого висока кваліфікація, чи він високий на зріст, чиневисокий, буде грати у «Волині». Аби людина любила футбол, буланормальна і здатна скоординовано виконувати на полі футбольну роботу.

– А, скажіть, може, високі зарплати, які отримують молодіфутболісти, заважають їх професійному зростанню? Адже юнаки в 15-16-17років мають ще не зовсім сформовану психіку. Після підписання першого ужитті професійного контракту в них голова йде обертом і здається, щовони вже всього досягли. Чи я помиляюсь?

– Це дуже складне питання (зітхає – авт.). Ми хотіли з «Динамо»взяти молодих хлопців. Вони мають таку зарплату, що не хочуть іти сюди. Ів основному складі не грають. А так, у другій-третій команді. Їхвлаштовує київське життя, така собі недоторканність контрактна. Бо вонипідписали контракт із агентом, який має частку від угоди. І ось минаєрік контракту, футболіст не виконує умов. Але дуже трудно переконатикомісії ФІФА, УЄФА, чи нашої федерації, що футболіст винен у тому, щовін, отримуючи великі гроші, не відповідає якістю гри, віддачею,патріотизмом, фанатизмом футбольним. Він не виконує умов. Та агент каже:«Нічого не знаю. В нас контракт, ви платіть». І клуб платить. Але ж вугоді написано і те, що має робити футболіст: виконувати завданняголовного тренера, тактичні, технічні, не спізнюватися на тренування,виконувати всю навчально-тренувальну і підготовчу роботу до гри,сприймати завдання реально, відтворювати на полі запропоновану тактику ітак далі. Та футболіст цього не робить. І я, наприклад, напишу:футболіст такий-то не виконав моє завдання, не зробив стільки-товідборів за гру, що підтверджує порушення контракту з його боку. Тадовести це неможливо, бо ні ФІФА, ні різні футбольні комісії на це нереагують. Клуб платить, а футболіст не виконує того, що від ньоговимагають. А що робити тренерам? Я згоден щоб реально, у прогресіїфутболісти отримували. Ми намагалися в дублі ввести прогресивну шкалу.Потрохи ми їм додаємо, потрохи! І я хотів би, щоб так було. Але як миберемо в оренду футболіста з іменитого клубу, де він отримував чимало,то ми ж не можемо йому менше платити. Шарпар отримував у Харковістільки-то, ми його взяли в оренду – ми ж не можемо йому менше платити. Іце деформує стосунки в команді, а його заспокоює, бо він не думає, щойому треба більше. А інший у нас отримує менше і йому в кишеню заглядає.А підрівняти, як раніше було, ми не можемо.

Ось ця команда 1989 року (встає з-за столу, підходить дофотографії – авт.). У них у всіх була однакова зарплата. У мене булазарплата така ж, як у всіх тренерів другої ліги команд СРСР. Бо цезатверджувала ВЦРПС (профспілки) СРСР, Федерація футболу України разоміз Всесоюзним комітетом спорту. Був один штатний розпис. У всіх однаковазарплата й однакова премія була: і в футболістів, і в тренерів – 40карбованців. На руки 36 карбованців і 40 копійок отримували за вигранийматч. І всі тренери отримували, як і футболісти, зарплату 200карбованців. Другий тренер, начальник команди мали по 180, лікарі по160, водій – 150 карбованців. Було 25 чоловік штату. П’ятнадцятьфутболістів отримували по 200 карбованців, три – по 180 і два – по 150. Іми не могли більше нікого брати, бо ніхто не міг заплатити.

– У зв’язку зі сказаним запитаю: коли було важче працювати – тоді чи тепер?

– Футбол був щиріший тоді однозначно, сто процентів. Буламотивація специфічно-фанатична. Футбол – це була специфіка наша, афанатична тому, що вони більше про футбол думали, ніж про щось інше. Заквартиру Бердовський п’ять років грав. Футболіст, рівня якому зараз немав нашій команді. Чи Федецький, Федюков, Антонюк, Польний, Слука,Раденко, Зейберліньш і так далі. Зейберліньш отримав у нас одну кімнату вгуртожитку, чемпіон Європи, майстер спорту, грав за збірну Латвії.Гравець, якого любили вболівальники, одну кімнату отримав! А заразфутболіст підпише контракт хороший – він може купити собі квартиру,машину… І все, йому нічого не треба. Але ми не можемо на це впливати,якщо ми хочемо грати у Прем’єр-лізі. Ніхто ж не буде грати за 33 гривні.Але тоді був футбол щирий. Уболівальники ходили на матчі: у нас 6-8тисяч було щоразу. А як ми йшли на першому місці у 89-му, то приходилопо 10-15 тисяч. На останній матч взагалі квитків не було в касах, всірозкупили, на бігових доріжках сиділи. У мене є касета цієї зустрічі ізмиколаївським «Суднобудівником». Це було щось! Вся Волинь жила футболом.Це було щиро. А зараз: грають «Волинь» – «Карпати», сім чи вісім тисячглядачів, є вільні місця. Ну, телебачення забирає глядачів, тозрозуміло. Але тоді був футбол високоякісний – друга ліга могла нарівних суперничати з вищою. З ЦСКА (Москва) у 87-му ми на кубок грали –0:0. Мали потрапляли на московське «Торпедо». А в Москві ми програли0:1. Бурч там "фраєрнувся". Йому Спіцин вдарив із 33-х метрів – віноднією рукою хотів піймати. Руку під штангу – і 0:1.

– Тепер друга ліга теж на рівних конкурує з Прем’єр-лігою. «Карпати» (Яремча), наприклад.

– Ну, так. Але з тієї команди нікого не візьмеш, бо вонизібралися на одну гру, це видно. А там грають футболісти, які вже десьвиступали. Вони на одну гру зібрались, налаштувались, а потім тиждень несплять – ноги і все тіло болить. Через «не можу» грали, бо амбіції є. Ами ж шукаємо перспективних гравців. Я обдзвонив Закарпаття, Крим,Одеську область, скрізь, де маю знайомих. На Закарпатті Вітя Ряшко (синйого в нас) «Мукачево» тренує. Він тренував колись «Закарпаття». А як мивиходили у «вишку», півроку тренував ФК «Львів». Ми в них виграли там –1:0.

– Я пам’ятаю, був на тому матчі в Добромилі. Кінаш тоді забив.

– Так. Але я не про те. Сьогодні «Мукачево» Ряшка лідирує напершість області. Там серйозно поставлена робота. Дають 10 тисяч доларівчемпіону області, 5 тисяч – за друге місце. Мотивують клуби:президенти, форма, реклама… У них серйозно все. Вони своє крутять дужевесело – в нас нема такого. Я його (Ряшка – авт.) прошу: «Дай когось».Він каже: «В мене нема». Такий хороший спеціаліст, він знаєзакарпатський футбол. Та в нас є два пацана із Закарпаття, ми ж не спимо(хитро посміхається – авт.), але вони з 93-го року. Розвиваються, алетреба ще років два з ними працювати. Але є вже матеріал. Вже ми небудемо купляти з вищої ліги, бо з вищої ліги когось купити – це мінімуммільйон доларів. Це ж узагалі – такі суми! І це доводиться займатисяпошуком. Трудно пояснити. Розумна людина зрозуміє, яка є ситуація. А нетак: «Що ви там граєте? Де ви, чого не б’єте, чого ви там то, чого викричите, чого то, то, то?» Все! Поки в нас буде розбитий клуб, я незможу сказати: «Завтра ми будемо на шостому місці».

Так, у тому році пішло. Вчасно чотири місяці не отримувализарплату. Закінчили на шостому місці (осінню частину чемпіонату – авт.),і так: хлопцям їхати у відпустку – ні копійки. І вони поїхали безгрошей. Як мені важко було починати! Після Нового року їхати на збір уЯлту. Ми дали трохи грошей, щоб вони мали щось. А заборгували значнобільше. Я почав працювати. Щоб вийти з кризової ситуації, змушений бувпродати ряд футболістів. Так ми вижили.

– Та повернемось до вашої роботи у міськраді. ВіталіюВолодимировичу, ви швидко ввійшли і так само швидко вийшли іздепутатської групи «Місто майбутнього». Чому?

– Я людям довірив свої позиції. Але, напевно, ті люди, колистворювали групу, робили це з особистих мотивів, будемо так культурноказати. Коли я це зрозумів, то вирішив: краще займу нейтральну позицію,ніж бути в цій групі політиків. «Місто майбутнього» я собі уявляв так,що це буде в нас така група, яка поповнюватиметьсяся депутатами, і людибудуть творчо підходити для того, щоб щось конкретно зробити для міста,для людей. Але творити майбутнє треба тільки з добрими помислами, а нешукати політикам функції чиновницькі. Мені це не подобається. Тому явирішив вийти з цієї групи.

– А чи звертаються до вас виборці? Адже до вас тяжко навіть добратися, щоб взяти автограф.

– Звертаються. Скажімо так, із питаннями не дуже глобальними.Мені допомагають помічники. У нас були питання щодо будівництваспортмайданчиків у деяких мікрорайонах Луцька. Ми з нового року вносимоїх в бюджет, і буде виділено кошти, для того щоб поправити ситуацію. Миїх реалізуємо, якщо нам допоможе міська влада. Якісь невеликі питання миможемо вирішити і за свої гроші. Щось зробимо. Поки що я нічого такогоконкретного не зробив як депутат. Але важливо, що ми віднайшли спільнумову з міським головою, відвоювали стадіон, і цим самим полегшили тягарміської ради. І депутати зрозуміли, що треба йти іншим шляхом: інвестор,стадіон, будівництво, реконструкція. Поки ми будемо миритись, то частікає, і ми йдемо назад. А треба було швидко вирішити і будувати, бо ми йтак затримались. Запоріжжя, Донецьк, Львів, Харків, користуючисьможливістю підготовки до «Євро-2012», збудували стадіони, закінчуютьреконструкцію. Зараз Сімферополь планує робити реконструкцію, Одесабудує новий стадіон вже, наступного року будуть там грати. Ми зновувідстали. Питання стадіону було непростим, але нам вдалося йоговирішити. Я думаю, що це плюс.

– Скажіть, а що для вас у житті головне?

– Головне? Так, як у всіх простих людей: щоб сім’я була здорова,діти, онуки. Важливо не розчаровувати людей, які вірять у волинськийфутбол. Так склалося, що життя мені визначило займатися футболом, якиймає велике значення для волинських людей, тож треба оправдовувати їхнюдовіру. Дуже важливо не програвати, бо люди боляче реагують, коли ми неробимо їм свята й не даємо змоги отримати від життя позитивні емоції.Головне не втрачати друзів і хороших знайомих...

– А у вас багато друзів, справжніх?

– Друзів не так багато. Я маю друзів, але є й багато хорошихзнайомих. І в футболі багато хороших знайомих. Оце основне. І щехочеться зробити щось глобальне для того, щоб футбол у нас розвивався імав перспективу на багато років, на десятиліття. Бути учасникомбудівництва стадіону нового, побачити його, базу, дитячу школу, багатофутбольних полів. Оце для мене теж дуже важливо. Хочеться при житті цевідчути.