###Ян МАСЛО: «У меня всего три красные карточки за карьеру» ###
- Ян, словаків в Україні не так вже й багато - ти і Лукас Тесак з «Зорі». Ваші земляки частіше їдуть грати до Німеччини, Австрії... Чому ти вибрав Україну?
- Я дізнався, що потрапив у сферу інтересів «Волині» на початку літнього міжсезоння. Мною цікавились і в решті Європи, але конкретних пропозицій не було, а «Волинь» чітко дала зрозуміти, що зацікавлена в мені. Спочатку важко було йти з рідного клубу – дуже багато друзів там залишилось, але тепер не шкодую. Треба було все-таки щось в житті змінювати, а український чемпіонат сильніший, та й інфраструктура тут краща. От ще б в Луцьку стадіон швидше перебудувати!
- Можна сказати, що вас посватав до Луцька Олександр Пищур, з яким ви деякий час були одноклубниками в «Ружомбероку»?
- Точно не знаю, але Саша допомагав і під час довгих переговорів, і в перші тижні після мого приїзду. Фактично був моїм гідом в Луцьку. Мову допомагав вчити, з людьми знайомив, телефони потрібні давав.
- Ти російською і з захистом спілкуєшся – бразильцем Леандро, македонцем Шиковим...
- Так, хоч три місяці тому ні слова не розумів...
- У стартовому складі «Ружомберока» після твого відходу все одно залишилася прізвище Масло...
- Так, це мій двоюрідний брат Петер. Він, як і я, захисник, але грає на фланзі. Син татового брата. У нашій рідні всі чоловіки з футболом на «ти». Для батька це було більше хобі – грав він у заводській команді. А рідний брат серйозно виступав теж у «Ружомбероку», поки не отримав важку травму коліна. Зараз він разом з батьком працює на заводі, збирає автомобілі. Ще у мене є сестра, вона психолог.
- Судячи з твоїх даними, ти завжди грав у захисті...
- Звичайно, з моїм зростом можна було хіба що про місце у воротах мріяти (сміється). Я прийшов в «Ружомберок» у 15 років. Пройшов усі молодіжні команди, поки не закріпився в основі. Особливих зірок з небес ми в Словаччині не хапаємо. Чемпіонами в 2006-му стали, але московський ЦСКА нас виніс у матчах за вихід в плей-офф Ліги чемпіонів (0:3 і 0:2). Мене звали в цей час у всі юніорські та молодіжні збірні.
- Як за мірками українського чемпіонату, чотири жовті картки в 13 матчах для центрбека – небагато...
- Я вам більше скажу - мене за кар'єру всього три рази вилучали з поля. Не люблю я цю справу – команду підводити.
- Ти відіграв проти всіх учасників УПЛ. У якої команди найбільш неприємні для тебе нападники?
- Однозначно – бразильці «Шахтаря»! Вони нам в Донецьку п’ять голів навішали. Коста, Вілліан, Адріано – дуже швидкі, за ними одному не встигнути. Шкода, не можу порівняти з динамівськими нападниками – у мене на той матч якраз дискваліфікація припала.
- Їй зраділа кохана дівчина, яку можна бачити на кожному домашньому матчі лучан?
- Це Яна. Вона приїхала до мене в Луцьк зі Словаччини. Ми разом уже рік і, можливо, взимку або наступного літа зіграємо весілля. А матчі вона дійсно намагається не пропускати. Мій особистий інспектор.
Юрій Конкевич, журнал «Футбол», fc.volyn.net
- Я дізнався, що потрапив у сферу інтересів «Волині» на початку літнього міжсезоння. Мною цікавились і в решті Європи, але конкретних пропозицій не було, а «Волинь» чітко дала зрозуміти, що зацікавлена в мені. Спочатку важко було йти з рідного клубу – дуже багато друзів там залишилось, але тепер не шкодую. Треба було все-таки щось в житті змінювати, а український чемпіонат сильніший, та й інфраструктура тут краща. От ще б в Луцьку стадіон швидше перебудувати!
- Можна сказати, що вас посватав до Луцька Олександр Пищур, з яким ви деякий час були одноклубниками в «Ружомбероку»?
- Точно не знаю, але Саша допомагав і під час довгих переговорів, і в перші тижні після мого приїзду. Фактично був моїм гідом в Луцьку. Мову допомагав вчити, з людьми знайомив, телефони потрібні давав.
- Ти російською і з захистом спілкуєшся – бразильцем Леандро, македонцем Шиковим...
- Так, хоч три місяці тому ні слова не розумів...
- У стартовому складі «Ружомберока» після твого відходу все одно залишилася прізвище Масло...
- Так, це мій двоюрідний брат Петер. Він, як і я, захисник, але грає на фланзі. Син татового брата. У нашій рідні всі чоловіки з футболом на «ти». Для батька це було більше хобі – грав він у заводській команді. А рідний брат серйозно виступав теж у «Ружомбероку», поки не отримав важку травму коліна. Зараз він разом з батьком працює на заводі, збирає автомобілі. Ще у мене є сестра, вона психолог.
- Судячи з твоїх даними, ти завжди грав у захисті...
- Звичайно, з моїм зростом можна було хіба що про місце у воротах мріяти (сміється). Я прийшов в «Ружомберок» у 15 років. Пройшов усі молодіжні команди, поки не закріпився в основі. Особливих зірок з небес ми в Словаччині не хапаємо. Чемпіонами в 2006-му стали, але московський ЦСКА нас виніс у матчах за вихід в плей-офф Ліги чемпіонів (0:3 і 0:2). Мене звали в цей час у всі юніорські та молодіжні збірні.
- Як за мірками українського чемпіонату, чотири жовті картки в 13 матчах для центрбека – небагато...
- Я вам більше скажу - мене за кар'єру всього три рази вилучали з поля. Не люблю я цю справу – команду підводити.
- Ти відіграв проти всіх учасників УПЛ. У якої команди найбільш неприємні для тебе нападники?
- Однозначно – бразильці «Шахтаря»! Вони нам в Донецьку п’ять голів навішали. Коста, Вілліан, Адріано – дуже швидкі, за ними одному не встигнути. Шкода, не можу порівняти з динамівськими нападниками – у мене на той матч якраз дискваліфікація припала.
- Їй зраділа кохана дівчина, яку можна бачити на кожному домашньому матчі лучан?
- Це Яна. Вона приїхала до мене в Луцьк зі Словаччини. Ми разом уже рік і, можливо, взимку або наступного літа зіграємо весілля. А матчі вона дійсно намагається не пропускати. Мій особистий інспектор.
Юрій Конкевич, журнал «Футбол», fc.volyn.net
